Від Адама до Порошенка: скільки років Галичині
Чи дійсно поняття «Дрогобиччина», «Радехівщина», «Яворівщина» існували завжди? Якщо ні, то відколи? На це та багато інших запитань відповідь знайдуть читачі рубрики «Galiciana».
2016-06-03 11:31:00

Чи дійсно поняття «Дрогобиччина», «Радехівщина», «Яворівщина» існували завжди? Якщо ні, то відколи? На це та багато інших запитань відповідь знайдуть читачі рубрики «Galiciana».

Відкриваючи рубрику «Galiciana», ми запросили до співпраці Ігоря Чорновола, кандидата історичних наук, керівника Центру регіональної історії Галичини Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Про регіональний підхід до історії Галичини

У 2013 року, створюючи Центр регіональної історії Галичини в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, ми мали на меті вирішити декілька проблем.

По-перше, в Інституті історії НАН України динамічно розвивався Центр регіональної історії України (тепер – Відділ регіональної історії України). Його керівничка, професор Ярослава Верменич, сформувала теоретичні засади регіональної та локальної історії, які мали б замінити застаріле краєзнавство.

По-друге, адміністрація президента В.Януковича снувала різні плани адміністративної реформи, один з них навіть пропонував ліквідувати Львівську область або (щонайменше) низку її районів (діяв навіть громадський комітет «порятунку Кам’янко-Бузького району»).

Крім того, у львівському науковому середовищі значний розголос мала монографія американського вченого Ларрі Вулфа «Ідея Галичини. Історія й фантазія в габсбурзькій політичній культурі» (Larry Wolff. The Idea of Galicia. History and Fantasy in Habsburg Political Culture. Stanford University Press, 2010).

Як зауважив професор Л.Вулф: «Галицька ідентичність була фундаментально провінційною, а її еволюція демонструє важливість провінційного як ідеологічного потенціалу, який співдіяв з національною й імперською силами. Маючи на увазі Південну Америку, Бенедикт Андерсон писав: «Щоб зрозуміти, як адміністративні одиниці можуть поступово стати батьківщинами, треба побачити способи та шляхи, за допомогою яких адміністративний поділ створює нові вартості». Галичину спочатку винайшли як адміністративну одиницю в XVIII ст. і тільки відтоді вона почала набувати культурної вартості впродовж провінційної історії в контексті Імперії Габсбурґів».

Отже, ось низка питань, на які тоді нам, зокрема, тоді хотілося почути відповідь: скільки років Галичині? Які регіони існували, поки Галичини не було? Чи змінить регіональний поділ адміністративна реформа, яка невпинно насувалася?

Керівництво і депутатський корпус Львівської обласної ради теж заохочували до таких досліджень, обіцяючи додаткове фінансування. Проте час вніс свої корективи. Окупація Криму, а згодом війна за Донбас, з одного боку, примусила українське суспільство серйозно замислитись над проблемою регіонального поділу, а з іншого, значно погіршила фінансування української науки, внаслідок чого Центр регіональних досліджень Галичини не вдалося перетворити в повноцінну структурну одиницю.

Водночас, революційними темпами прийнявши закон про об’єднання сільських громад, нова влада фактично дала старт адміністративній реформі. А оскільки реформа низової ланки місцевого самоврядування не може обійтися без реформування інших ланок державного управління, тепер влада замислилася також над цією проблемою. Постають проекти реформування адміністративного поділу Львівської області. Вже без її ліквідації, щоправда, проте з обов’язковим скороченням районів (термін «район» рекомендують замінити на «повіт»), від двадцяти до трьох або шести. В такому контексті знову зростає актуальність досліджень, історії адміністративного поділу передовсім.

Як вважає сучасний теоретик регіональної історії Ярослава Верменич, історико-географічний регіон – це «певний територіальний соціум в історико-культурному контексті»; «У найзагальнішому вигляді регіон виступає як створена силами внутрішнього тяжіння територія, яка є однорідною з погляду певних визначальних критеріїв і за цими ж критеріями відрізняється від суміжних територій… Хартія регіоналізму, що її прийняв Європарламент у 1998 р., визначає регіон як гомогенний простір, що характеризується фізико-географічною, етнічною, культурною однорідністю, а також спільністю господарських структур та історичної долі».

Крім регіональної, є ще локальна історія. Предметом локальної історії може бути вулиця або й окремий будинок, регіональної – принаймні, хоча б декілька сіл.

Радянський еквівалент регіональної та локальної історії – краєзнавство. Це єдина дисципліна української історіографії, позбавлена своєї теорії й здебільшого віддана на відкуп аматорам і дилетантам.

Натомість кваліфіковані («захищені») історики передовсім займаються «центрами», що мимоволі сприяє ототожненню Києва з історією всієї України, Львова – всієї Галичини. Гіпертрофованна києво/львовоцентричність української історіографії має також політичні наслідки.

Як нещодавно зауважив Олександр Галенко, «неукраїнські форми національної ідентичності найбільш популярні в регіонах саме на тих територіях, які дуже мало представлені в існуючих наративах історії України – це Південь зі Сходом та Закарпаття. На цій підставі важко уникнути припущення, що слабкість української національної тотожності в названих регіонах і симпатії до Партії регіонів, яка проголосила себе захисником регіональних пріоритетів, базується саме на слабкому уявленні місця цих регіонів в існуючих загальних наративах та схемах історії України. (…) Більше того, південь та схід, які входили до складу агресивних степових держав, представлялися в цій візії ворогами українців та України, тоді як включення цих регіонів до складу Російської імперії у XVIII ст. служило підставою для ідеалізації російського та радянського режимів».

Тож регіон – явище не стале; залежно особливо від часового простору, економічних, політичних обставин регіони виникають, розвиваються, занепадають і зникають. Регіональна історія змушує звернути увагу також на фантоми неіснуючих нині регіонів, присутність яких вчувалася аж до перших років радянської влади.

Насамперед це Перемиська земля. Населення південної частини Львівської обл., а також частина Яворівщини, було стисло пов’язане з Перемишлем впродовж тисячоліття, поки регіон не знищив Ялтинський договір 1944р.

Що стосується півночі Львівської обл., то це землі Белзького князівства та воєводства. Якимось чином фантом Белзької землі продовжує даватися взнаки, про що свідчить своєрідний ландшафт, який досі відрізняє ці регіони від півдня Львівської обл. Зрештою, її північна частина (Бродівський, Буський, Кам’янко-Бузький, Радехівський, Сокальський райони) – це географічна Волинь, а східна – основний масив Тернопільської області – географічне Поділля.

Цікаво також зауважити, що в той час, як поняття «галицьке Поділля» вживають досі (але не «подільська Галичина», зауважмо), то поняття «галицька Волинь» – лише в наукових текстах.

Зрештою, ми не плануємо обмежитися історією існуючих 20 районів Львівської області. Зацікавлені знайдуть тут також інформацію про маловідомі туристичні стежки та пам’ятки Галичини, нариси з «доісторичної» епохи, інтерв’ю, згадки про видатних львів’ян, наукові відкриття та ще чимало всякої всячини. Передовсім рубрика адресована шанувальникам історії нашого краю.

Ігор Чорновол

На фото — Язичницьке святилище в с. Розгірче Стрийського району (І тис. до н.е.). Фото І.Чорновола


Автор: Ганна Шуляк
Поширити: